Звитяжні

Тому, кому життя як виклик
Хто в боротьбі своїх думок
Збагнути хоче, що це сталось
Коли змілів життя струмок

Коли, весь горизонт - безвихідь
Розбився кубок сподівань
Неначе сонце вже не світить
Душа не чує коливань

Таке буває, коли жалість
До себе виникла в тобі
В глибини темні вона зводить
Дає зневіритись в собі

Та вибір звісно за тобою
Будуєш сам своє життя
Підводся, знову дій та знову
До перемоги, до кінця

На сходинку звитяжні зійдуть
Пройшовши болю й скрути шлях
Мить слави серце не засліпить
Жага життя у них в очах